Бібліотечна планета

 

Сковорода Григорій Савич

(1722 – 1794)

просвітитель-гуманіст,
філософ, поет, перекладач

 

«Коли дух веселий, думки спокійні,
серце мирне — то і є все світле, щасливе, блаженне.

Оце є філософія»

Григорій Сковорода

 

  Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 р. у селі Чорнухи на Полтавщині. Навчався в Києво-Могилянській академії, співав у придворній капелі цариці Єлизавети, подорожував до Австрії, Угорщини, Словенії, Польщі, Італії. Викладав в Переяславському та Харківському колегіях, але «не зійшовшись» з начальством, покинув посаду і працював домашнім вчителем. У 44 роки Сковорода вирішив присвятити своє життя пошукам істини і став мандрівним філософом-проповідником. Це період розквіту творчості: тоді були написані його кращі літературні і філософські праці. Дмитро Чижевський вважав, що «Сковорода зробив філософію із свого життя і втілив філософію у своє життя».

Коли зима повертала на літо, коли довшими ставали дні й починав дихати степ, мандрівний філософ Сковорода збирався в дорогу. Він ішов від села до села, від хутора до хутора, від маєтку до маєтку і засівав серед людей зерна мудрості та любові до життя. І завжди знаходив слухачів і послідовників.

В останні роки свого життя він мандрував по монастирях, знайомих поміщиках, відвідував ярмарки, де навчав простий народ. Старість не змінила його життя. Одні вважали його за розумного, інші - за  дивака, проте всі шукали його і всі були раді його розмові. Все частіше ходив у степи, бо вважав, що на самоті можна складати трактати, збільшувати "Сад божественних песен" або грати на флейті чи сопілці і пізнавати себе, Бога і Біблію.

Передбачив свою смерть: «Він пішов у свою кімнатку, перемінив білизну, помолився Богу і, підложивши під голову свої писані праці і сіру свитку, ліг, зложивши навхрест руки. Довго чекали на нього з вечерею. Сковорода не з’явився. Другого дня вранці до чаю теж, до обіду так само. Це здивувало господаря. Він насмілився увійти до Сковороди, щоб розбудити його; «одначе Сковорода лежав уже холодний закостенілий».

Це сталося  9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області.

 

  Кілька думок Григорія Сковороди, які актуальні і в наш час:

 

-         Як же не противно розумові  мучитися тим, що не всі ті добрі і ввічливі, з ким вам довелося жити? Добросердна ж людина все байдуже сприймає, без прикрощів, і лагідно з усіма обходиться. Багато допомагає спокою той, хто відвертає думку від того, що турбує, і навертає її до того, що звеселяє. А не занурює сердечне око у нещастя, що його спіткало.

-         Так чим же у печалі втішитися? Та ж Бог кожному щось дав: одному — чин, другому — дім, третьому — жінку, іншому дав доброго друга. Необхідно з радістю сприймати найпростіші оті Божі благодіяння, а саме: що ми живі, що здорові, що сонце нас освітлює, що живемо у мирний, а не воєнний час. Що не чути ніде заколотів, що землероби спокійно орють, що купцям відкриті земний і мирський шляхи, що, нарешті, маємо волю говорити, мовчати, вершити діла, вмирати. Цим благоденством можемо насолоджуватися з вдячністю, якщо частіше почнемо дивитися на людей, всього цього позбавлених.

-         «Все дороге в Афінах» — сказав друг Сократа. А Сократ відповів: «Дійсно, дороге для тих, хто живе розкішшю. А для стриманих — усе дешеве. Хліб, маслини, простий одяг — усе це недороге». Так само й ми, коли хтось докоряє нам нуждою і ницістю, у відповідь скажемо таке: «Слава тобі, Господи, достатньо ми багаті, якщо не бродимо по світу і хліб свій їмо не в каторжному поті».

-         Люди страждають тією вадою, що порівнюють себе з тими, хто їх перевершив. Не робить цього здорова і мирна душа… Чоловіче! Огляньсь! Яка велика кількість людей нижча від тебе й ревнує твоєму щастю! Коли загавишся на вельможу, що сидить у кареті чи портшезі, опусти трохи свій погляд і подивись на тих, хто везе чи несе його!

-         Чому ж ти, людино, боїшся долі? Чи не бачиш, що вона може відібрати в тебе лиш те, що пусте, а над істинним твоїм добром влади не має! Воно вічно при тобі, вічно у твоїй владі. Серце твоє, думки твої, дух твій і розум — вони є корінь і начало твоєї фортуни. Ах, пізнай себе, людино! Тоді долі сміливо скажеш те ж саме, що й Сократ: «Наклепники мої можуть вбити тіло моє, а не серце».