Пам′ятаємо про Чорнобиль, вшановуємо  ліквідаторів аварії

  14 грудня – День вшанування ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.

  Аварія, що сталася на атомній електростанції в квітні 1986 року, залишається найдраматичнішою та найважчою за своїми наслідками катастрофою в історії України. Вона і зараз впливає на життя мільйонів людей. Її масштаби могли б бути незрівнянно більшими, якби не мужність і самопожертва сотень тисяч учасників ліквідації наслідків аварії. Ризикуючи своїм життям та здоров'ям, вони виконали свій обов'язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого розповсюдження радіації.

 

«Тисячу за вакцинацію» - на придбання книг

Шановні жителі Глобинської громади!

  Після  19 грудня кожен українець, який зробив дві вакцинації від COVID-19, зможе отримати 1 тисячу гривень. Ви не знаєте, на що витратити дані кошти? Бібліотекарі Глобинської бібліотеки-філії  1 пропонують вам використати їх на придбання книг для бібліотек громади.  Якщо ви не маєте змоги самі замовити книги з видавництва, ми з радістю допоможемо це зробити.

  Давайте разом поповнимо книжкові фонди бібліотек та будемо читати нові твори сучасних авторів!

  Чекаємо вас за адресою: м. Глобине, вул. Центральна,228.

 

Українська хустка – окраса, символ, оберіг

   Хустка. Хусточка. Хустина. Українська хустка – дівоча і жіноча прикраса, яку з давніх- давен носили українські жінки. За Михайлом Грушевським, хустка відома ще з часів Київської Русі.

  Хустка могла багато розповісти про матеріальний статок жінки та її родини, адже була досить дорогим атрибутом. Ще століття тому ціна святкової хустки була не менше, аніж половина місячного прибутку господаря-середняка.

  Хустка супроводжувала людину протягом усього життя — від народження і хрестин до поховання. Нею обдаровували кумів під час хрестин і весіль. Власноруч вишитою хусткою дівчина перев’язувала хлопця, що йшов до війська, щоб легким був його шлях і щоб не забував на чужині про її кохання. Якщо козак гинув, то саме цією вишитою хусткою під час поховання йому прикривали очі, «щоб орел очей не клював».

  Під час заручин дівчина затикала хустку  за пояс на знак згоди вийти заміж та  перев’язувала нареченого та сватів. Під час весілля — дружб, наречених, жінок-родичок.  Для того, щоб  життя молодих було світлим,  їх виводили з хати та заводили за святковий стіл, використовуючи білу хустку.

Хустка була символом набуття дівчиною статусу заміжньої жінки.

Заміжні жінки ніколи не з’являлися на людях із непокритою головою, адже вважали, що це може накликати лихо, і діти часто хворітимуть.

  А що означає, коли вам наснилася хустка? Біла – до доброї звістки, сватання або дорогого подарунку. Зелена – до позитивних змін, що принесуть щастя. Червона – символізувала потойбіччя та снилася до недуги. Чорна – до наклепу та брудних пересудів, що могли вплинути на репутацію. Втратити уві сні хустку – до ганьби у житті. Вкриватися теплою хусткою – до достатку та хороших життєвих змін. 

 Тож недарма в Україні 7 грудня відзначають День української хустки. Його дуже полюбляє українське жіноцтво. Це видно по численних флешмобах та світлинах із соціальних мереж. Тож і бібліотекарі нашої громади взяли участь у флешмобі «Українська хустка: зв′язок поколінь».

 

Свято доблесті і мужності

  6 грудня - День Збройних Сил України. Це свято  військовослужбовців, завдяки незламному духу яких наша країна досі лишається суверенною незалежною державою. Саме на армію, згідно з Конституцією України, покладаються завдання з оборони країни, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

  На сьогодні Збройні Сили України складаються з сухопутних, повітряних і військово-морських військ, саме 6 грудня − своєрідне об’єднання всіх військовослужбовців країни.

 

Григору Тютюннику - 90

  Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови життя: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати, відіграли згодом велику роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника.

Після визволення України від фашистської навали Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до ремісничого училища; працював на заводі імені Малишева у Харкові, в колгоспі, на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі.

Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.

Після закінчення Харківського університету (1962) Григір Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 — 1964 pp. працював в редакції газети «Літературна Україна», публікував в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» публікують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Григір  Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966p. вийшла перша його книжка «Зав’язь» (вид-во «Молодь»). «Зав’язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Григора Тютюнника.  У 1968р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григору Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

6 березня 1980р. Григір Тютюнник помер.

1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

 Світлою сторінкою в житті Григора Тютюнника була більш, ніж десятилітня дружба з Феодосієм Роговим.  Їх об′єднувала щира любов до рідної полтавської землі, однакові погляди на те, що відбувалось в суспільстві та літературі. Григір був чесною , правдивою і благородною людиною. Саме ці риси, притаманні і Феодосію Роговому, об′єднали двох видатних письменників. Григір Тютюнник першим оцінив роман «Свято останнього млива» Феодосія Рогового, хоча так і не побачив його опублікованим.  Феодосій Роговий присвятив Григору Тютюннику кілька документальних новел. А ще про їхню дружбу можна дізнатись із листів, які вони надсилали один одному дуже часто.

20 листопада 1991 р. В «Зорі Полтавщини» Феодосій Роговий опублікував спогади про Григора Тютюнника під назвою «Новела з великого життя» - своєрідну духовну сповідь Другові, якого після відходу ніхто вже не замінив.

 

Страшні сторінки історії України

   День пам'яті жертв голодоморів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада. Цього року цей день - 27 листопада.

  Довгий час  жахливі сторінки в історії України замовчувалася і тільки в кінці XX століття з'явилися перші публікації, дослідження, почався запис спогадів очевидців, видання збірок архівних документів, спогадів, увічнення пам'яті жертв Голодомору.

 Низько схиляємо голови, вшановуючи мільйони жертв голодоморів та засуджуємо творців цієї чорної сторінки історії України.

 Бібліотеки КЗ «Публічна бібліотека Глобинської міської ОТГ» організували куточки пам'яті та скорботи, тематичні книжкові виставки, опитали свідків тих страшних часів, щоб донести до жителів громади весь трагізм історії того часу, щоб  пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників ніколи не стерлась.

 

«В житті я не взяв жодної фальшивої ноти»

    Вийшов друком біобібліографічний  покажчик «В житті я не взяв жодної фальшивої ноти», укладачем якого є Юрій Роговий. Дане видання знайомить читачів з багатогранною постаттю відомого письменника, нашого земляка, лауреата премій імені Андрія Головка (1988) та імені Тараса Шевченка (1992) Феодосія Кириловича Рогового.

    Довідник включає в себе такі розділи: основні дати життя і творчості письменника; дані про окремі видання (1973 – 2015) та публікації у збірниках і періодичних виданнях; публікації про творчість Феодосія Рогового; вірші-посвяти; автобіографії різних років; додаток із статтями Миколи Малахути «Молитва над словом Феодосія Рогового» та Юрія Рогового «Довга дорога до свята».

    Вступні статті написані академіком, письменником та літературознавцем Іваном  Дзюбою «Високо поцінований і мало прочитаний» та письменником-краєзнавцем-літературознавцем Петром Рогачем «Про Феодосія – за спогадами і листами».

  Юрій Роговий подарував книгу Глобинській бібліотеці-філії №1 КЗ «Публічна бібліотека Глобинської міської ОТГ». Всіх, кому цікава літературна спадщина нашого земляка Феодосія Рогового, запрошуємо познайомитись  із біобібліографічним покажчиком «В житті я не взяв жодної фальшивої ноти».

  Щиро дякуємо Юрію Роговому за подарунок.