Бібліотечна планета

Слово про Батька

/до 95-річчя з дня народження Феодосія Рогового/

27 серпня виповнилося б 95 років Феодосію Роговому, українському письменнику, лауреату Державної премії ім. Т.Шевченка, нашому земляку.

Пропонуємо вашій увазі інтерв'ю з сином письменника Юрієм Роговим.

1. Як проходило ваше дитинство при знаменитому батькові?

Дитинство моє проходило у далекі 50-60-ті роки ХХ століття. Ще відчувався «подих» недавньої Другої світової війни з усіма її наслідками. Тим більше, що Батькові-Бабусині краї – мала Батьківщина – хутір Пугачівка Градизького району, опинився у «зоні затоплення Кременчуцького водосховища», а по-простому: був затоплений водами Дніпра-Сули разом з могилами наших дідів-прадідів та сотнями населених «пунктів» (сіл-міст з подібною долею) … Перші роки мого життя проходили у чужих оселях («квартирах») села Устимівка, в якому я народився у 1957 році. Памʼятаю, як в одній із них, зимою – ранком на стінах добре було видно «паморозь» - кристали снігу. Бабуся Марія казала, що то «Химчині кози» лижуть мене-нас за спини… Тому, мабуть, й довелося мені перехворіти кашлюком.

Власну невелику хату батьки закінчили будувати у 1960 році (в цьому ж році помер мій старший брат Борис (Борік, як звала Мама, вчителька української мови та літератури)…

Тому говорити про якусь «знаменитість» Батькову не випадає. Він звичайний сільський учитель німецької мови. Тим більше, батьки обоє були колишніми «остарбайтерами - рабами третього рейху» – і про це ніколи не забували різні «партійно-державні органи»; а мій Батько втратив свого батька - осиротів у січні 1944 року, коли сам примусово працював на німецьких камʼяновугільних шахтах Руру. Після війни – на машинобудівному заводі московського міста Електросталь - на так званому «перевихованні», як той, що «працював на окупанта». Саме цей факт дав можливість глобинському «особісту-кагебісту» заявити, що «Такі люди, як ви – далекі від партії». Це тоді, коли правління устимівського колгоспу ім.Димитрова рекомендувало його для вступу у компартію…

Всі ці роки Батько дописував до глобинської районної газети, обласної та республіканської періодики. В основному це були нариси, оповідання, сатиричні вірші-байки, фейлетони…

Відносна «знаменитість» прийшла значно пізніше від мого дитинства: спочатку із виходом його першого роману «Свято останнього млива» (вийшов книгою у 1982 році – написаний у 1972-му), а потім у 1992 році після отримання Державної (Національної) премії ім.Т.Г.Шевченка (за кілька місяців до смерті письменника) за книгу романів «Свято останнього млива» та «Поруки для батька» (цей роман отримував премію ім. Д.Головка у 1988 році).

2.Чи був він вимогливим до Вас?

Думаю, із вище сказаного зрозуміло, що про жодну вимогливість Батька-Матері до мене, в цій ситуації, не випадає говорити. Мене виховувала бабуся Марія, яка жила з нами з 1959 року, після затоплення рідного села Пугачівка. Батьки повністю були в роботі: зранку – у школі; після – агітаторами на колгоспних фермах і т.д. Кожен, хто ще з нами – добре памʼятає ті часи «побудови розвиненого соціалізму-комунізму».

3.Які настанови він вам давав?

«Настановами» Батько взагалі ніколи не говорив. Він завжди залишався Батьком. Яким? У кожного був-є свій батько і нічого нового тут не скажеш.

4. Чи вплинуло на ваш вибір стати учителем те, що батько був ним?

У мене обоє батьків були сільськими вчителями. Мама – почала працювати ще до війни – з 1939 року (встигла закінчити Полтавський учительський інститут – філологічний факультет). Родом із села Шепелівка нашого ж району. Тому й починала працювати там. Крім того, працювала у Майбородівській, Манжеліївській, Озерянській школі Кобеляцького району.

Батько – учитель німецької мови. Хоча, доводилося, як і багатьом із нас, викладати різні предмети, згідно з потребами школи: йому довелося працювати в кількох школах тодішнього Глобинського району: Обізнівській, Бабичівській, Шепелівській, Устимівській…

Кажу це для того, що в моїй уяві і не могло бути: ким бути? Крім того і моя знайома дівчина (згодом дружина) – теж вчилася у педінституті (її батьки теж обоє вчителі, як і дідусь).

Я народився в учительській сімʼї – тому й став учителем.

5. Коли ви почали писати?

Писати вірші я почав з 70-тих років. У крайньому разі, з цих років мої перші публікації у «Зорі комунізму». Там же мої оповіді про природу, оповідання, нариси. Цьому сприяло знайомство з тодішніми працівниками «районки» Біленком Всеволодом Михайловичем та Ярошевським Віталієм Івановичем. Вони були давніми Батьковими приятелями-товаришами.

6. Як батько ставився до цього?

Нормально. Він ніколи не вмішувався у процес мого «писання». І я йому вдячний за це.

Далі буде …

"Родова" хата. с.Пугачівка перед затопленням. Поряд мати Марія і порося.